ГлавнаяРегистрацияВход



Познавательный клуб "12 друзей"
Рабами нас делает нежелание осознать происходящее.
Четверг, 17.08.2017, 11:44
 
Приветствую Вас Гость | RSS

 
 Главная » 2012 » Ноябрь » 27 » Платформа Відродження та Єднання (Глава 4.5 - «Що відбувається з демократичною владою?» і "Прихід стратегічної еліти демократичним шляхом")
18:47
Платформа Відродження та Єднання (Глава 4.5 - «Що відбувається з демократичною владою?» і "Прихід стратегічної еліти демократичним шляхом")
Стаття «ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З ДЕМОКРАТИЧНОЮ ВЛАДОЮ?»

    а) Політична влада зберігається за державними інститутами тільки доти, доки політичні інститути представляють спільні інтереси громадян даної держави. Коли це не так, державні інститути втрачають владу, і влада переходить до своїх безпосередніх проявів – так званої прямої демократії. Тобто влада це щось таке, що не збігається з її інституційними проявами.

    б) Оскільки демократична влада є владою неповороткою в плані узгодження та прийняття норм, то політтехнологи завжди знаходять спосіб, як здійснити маніпуляцію на виборах, в мас-медіа між виборами, щоб нав’язати прийняття того чи іншого рішення в процесі лобіювання інтересів окремих корпорацій чи осіб.

   Демократична влада не є універсальною щодо ефективності її запровадження та використання. Демократична влада є більш-менш ефективною в суспільства західного світу. Демократична влада неефективна в державах, де традиційно домінуючою є влада віри, тобто в теократія. Демократична влада не є ефективною в державах, що розколоті за територіальною ознакою на різні достатньо великі культурні середовища, що не можуть бути поєднані в рамках якоїсь однієї платформи – мовної, ідейної, релігійної тощо. Особливо проблемною демократична влада стає в державах, суспільство якої розколото на майже дві рівні частини –чи то за мовною, чи то за культурною, чи то за релігійною, чи за всіма одночасно ознаками.

     Чому ж демократична влада не є універсально-ефективною? Причина цього криється в основному способі демократичної організації влади – делегуванні повноважень більшості та домінуванні більшості над меншістю в прийнятті владних рішень. Справжнім нездоланним вибором демократичної влади там, де більшість або не є можливою, або є згубною для держави, є вибір – домінування чи баланс.

    Демократична влада створювалась як влада домінування. Демократична влада організовує домінування більшості над меншістю через спеціальні інститути – партії, вибори, коаліції, громадський контроль, поєднання центральної влади з органами самоврядування.

   Але всього цього виявляється недостатньо, коли з тих чи інших причин в тій чи іншій державі домінування взагалі не може бути застосовано.

     Баланс – не є функцією демократичної влади, тобто консенсусна демократія як теорія та практика європейських демократій, по суті вже не є демократичною владою як такою, оскільки досягнення консенсусу у складних за організацією суспільствах є вже не функцією народу і навіть не функцією політиків, а функцією експертів та консультантів, які спроможні знайти складні принципові форми консенсусу. Окрім того, для консенсусної демократії необхідно політично грамотне суспільство, яке здатне розуміти та підтримувати консенсус, який віднайдений його експертами та консультантами.

     Головні причини неспроможності багатьох умовно-непридатних країн до демократії перейти до консенсусної демократії якраз і є політична неграмотність суспільства і, перш за все, політичної еліти: її неспроможність скористатися послугами політичних експертів та консультантів та низька кваліфікація останніх.

     В таких політично неграмотних суспільствах принциповий консенсус розуміють як компроміс інтересів. Оскільки компроміс будь-яких інтересів в кінцевому результаті пов’язаний з інтересами розподілу власності, владних повноважень та доступу в ЗМІ, то компроміси є важкими для досягнення, нестійкими та короткотривалими. Неспроможність ні досягати більш-менш стійких компромісів, ні перейти від компромісів до консенсусів – розриває такі демократичні держави на частини.

    в) Унітарний суверенітет це коли вся повнота влади даної держави належить винятково державній владі. Навіть коли центральна державна влада поєднується з самоврядуванням цієї держави, ми маємо справу з внутрішньо-розподіленим суверенітетом, де частина повноважень належить місцевим громадам, а частина повноважень належить традиційним гілкам центральної влади – законодавчій, виконавчій, судовій.

      Але сьогодні ми маємо справу з більш складними системами розподіленого суверенітету.
Частина повноважень належить самоврядуванню, яке нормативно підтримується на наддержавному рівні. Частина повноважень щодо військової безпеки делегована наддержавним утворенням. Частина повноважень щодо фінансових та економічних питань делегована міждержавним структурам. Інформаційно-телекомунікаційні інфраструктури та культурна політика може тільки частково належати державі, а частково належати як іншим більш економічно потужним державам, так і наддержавним утворенням. Так розподілені повноваження породжують складно-розподілений суверенітет держави, який в принципі не може бути описаний в традиційних підходах до демократичної влади як влади більшості.

    Окрім того, у сучасному світі набули значної сили інші типи та способи влади, які існували і раніше, але були досить мало розвинутими. Мається на увазі зовсім не влада малопублічних та таємних наддержавних та міждержавних організацій. Маються на увазі публічні типи та способи влади, на які рідко звертають увагу, коли говорять про демократію.

     г) Коротко викладемо типи влади, які впливають та значно змінюють демократичну владу.
Перш за все, ми мусимо означити самоврядування уже не як демократичну владу. Наперекір багатьом теоретичним доктринам, які розглядають самоврядування як саме найбільш послідовний вияв демократії, ми вбачаємо у самоврядуванні перехідний тип влади від представницької демократії до безпосереднього самоврядування.

    Принцип субсидіарності означає, що повноваження, які неможливо виконувати на рівні самоврядування, тимчасово, в чітко визначеному обсязі, передаються до представницької центральної влади, і в будь-який час вони можуть бути повернуті назад за рішенням самоврядування. Ми тут маємо справу не з абстрактним малокомпетентним народом, а з компетентною місцевою громадою. Мало того, самоврядування може навіть розширювати права на конституційному рівні, і це повинно визнаватися центральною владою як зміни до конституції.

     Корпоративно-партійна влада – це найбільш небезпечний союзник демократичної влади, який водночас є її конкурентом. Крупні, і перш за все транснаціональні корпорації, сьогодні стали фактично наддержавними утвореннями влади. Інститути публічного та не публічного лобізму значно змінюють природу демократичної влади. В деяких державах ця зміна відбувається настільки сильно, що держава по суті управляється корпораціями. В таких державах, де вирішальна роль належить саме корпораціям, партійно-корпоративні групи створюють систему партійного тоталітаризму.

     Партійний тоталітаризм це така організація державної демократичної влади, коли вся повнота влади на всіх рівнях, включаючи і місцеве самоврядування, належить владним частинам партій (партійним фракціям в різних органах влади), доступ в які для громадян, навіть для решти членів партії, не є вільним.

    д) Демократія ж як історичний тип влади, на нашу думку, приречена на поразку. Епоха бушизації влади, тобто приходу до влади малокомпетентних людей демократичним шляхом, скоріш за все закінчиться загальною кризою демократичної влади як такої. Майбутні владоможці змушені будуть бути компетентними і будуть включені не в процес делегування влади, а в процес безпосереднього здійснення влади через самоврядування та в процес стратегування як окремий тип недемократичної влади.

Стаття «ЧИ МОЖЕ ПРИЙТИ ДО ВЛАДИ В УКРАЇНІ СТРАТЕГІЧНА ЕЛІТА ДЕМОКРА ТИЧНИМ ШЛЯХОМ ?»

    а) Отже демократія це спосіб маніпулювання компетентної частини суспільства менш компетентною його частиною шляхом створення обмеженого доступу до влади через демонстраційну виборність в тій мірі і в тих сферах, в якій мірі і в яких сферах це дозволяє зробити загальна політична культура того чи іншого суспільства шляхом недопущення більшості суспільства до прийняття стратегічних рішень, які розробляються, приймаються, просуваються і впроваджуються з позиції, що має закритий утаємничений та неконтрольований більшістю суспільства характер.

    Ми повинні розрізняти два типи демократії – популістична демократія та стратегічна демократія.
Популістична демократія це демократія, де приймаються прості популярні рішення, які задовольняють мінімальні матеріальні потреби суспільства, але які не є повністю адекватні сучасному складному світові. Популістичні демократії або тимчасово перебувають в хаосі політичних конфліктів їх еліт під час спроб різнонаправленої маніпуляції, або тривалий час знаходяться в ситуації зовнішнього управління з боку стратегічних демократій.

    б) Стратегічні демократії маніпулюють своїми суспільствами на більш глибинному рівні з розуміння далекої перспективи. Стратегічні демократії здійснюють стратегічне управління як всередині своїх країн так і через активну зовнішню політику здійснюють управління іншими країнами. В сучасному світі стратегічні демократії завжди управляють популістичними демократіями.

    В стратегічній демократії управляє стратегічна еліта. Відтак в популістичній демократії панує винятково компрадорська еліта, яка здебільшого має підпорядкування тому чи іншому зовнішньому центру управління. Водночас в деяких популістичних демократіях різні частини компрадорської еліти мають різні вектори зовнішнього підпорядкування, тому в такому випадку потрібно говорити про декілька компрадорських еліт, що представляють різні зовнішні центри управління.
Компрадорські еліти всередині такої країни є конфліктними та неугодоздатними не тому, що вони мають групові психічні відхилення, погану політичну культуру, злий намір чи малий розум – вони такі, бо залежні від центрів зовнішнього управління, які знаходяться в конфлікті. Тобто різні компрадорські еліти відтворюють всередині країни конфлікт центрів зовнішнього управління, які стоять за ними.

    в) Якщо якась з еліт демократично досягає тривалого домінування одного з зовнішніх центрів управління, інший зовнішній центр управління, відчуваючи загрозу своїм інтересам, переходить до послаблення свого конкурента через знищення територіальної цілісності йому підвладної країни, як це ми бачили на прикладі Грузії, де Росія показала США всі вади такого підходу.
    Тому в ситуації зовнішнього управління демократія не завжди дає безпеку.
Отже розтяжка між центрами зовнішнього управління і баланс між ними – не завжди демократичний спосіб зберегти територіальну цілісність країни в зовнішньому управлінні до створення в ній стратегічної еліти.
Зміна типу еліти – з компрадорської на стратегічну – може відбутися як в політиці, так і поза політикою стараннями дуже вузького кола людей:
через революцію в системі освіти, створення системи стратегічної влади в державі, зміну функцій політичних партій, зміну зрештою політичної системи в Конституції, концепція якої за означенням не може бути популістично-демократичною і не обов’язково має бути винесена на референдум.

    Поява стратегічної демократії в країні, яка до того була популістичною демократією, в оточенні колишніх зовнішніх центрів управління можлива лише тоді, коли така нова стратегічна демократія продемонструє принципово нову структуру влади – більш сучасну і ефективну, ніж вона є навіть в стратегічних демократіях.
Нова структура влади – це «поліархія», де окрім трьох класичних типів влади (законодавчої, виконавчої та судової) мають бути ще два типи – стратегічна та самоврядно-місцева.

    г) Наявність адекватного представництва партіями інтересів різних верств суспільства та їх рівний доступ до влади достатні для їх ефективного управління.

    Тепер маючи уявлення про компрадорські та стратегічні еліти, ми можемо принципово інакше бачити політичні партії. Політичні партії всередині популістичних демократії є лише способом організації тієї чи іншої компрадорської еліти. Відтак створення механізму рівноважного доступу до влади партій в популістичних демократіях і в стратегічних демократіях дуже відрізняються, бо природа цих влад різна. В будь-якій країні партії так чи інакше представляють різні верстви суспільства при владі, але тільки стратегічні партії забезпечують країні доступ до стратегічної влади.

    В стратегічних демократіях стратегічні партії виконують перш за все функції стратегічних досліджень, випрацювання та впровадження стратегій внутрішньої та зовнішньої політики – і роблять вони це не публічно, в дуже вузьких колах.

    В той час як в популістичних демократіях компрадорські партії виконують винятково функцію захисту всевладдя великих корпорації під патронатом того чи іншого зовнішнього центру управління. В популістичних демократіях партії не є технологією доступу до стратегічної влади, бо сама стратегічна влада знаходиться за межами їх країни.

   Демократизація партій в політиці популістичної демократії та часткове набуття ними стратегічних компетенцій відбувається через істотне обмеження можливостей корпорацій фінансувати партії, прозоре фінансування партій через публічні партійні фонди та створення системи стратегування в самій державі з чіткими вимогами до партійних стратегій. Саме цього прагнуть від нас міжнародні демократичні інститути.
Водночас перехід від компрадорських партій до стратегічних партій пов’язаний не зі зміною Конституції, не з заміною партій біля влади, не з ротацією партійних лідерів всередині партій – це пов’язано з принциповою зміною типу політичних партій – появою партій стратегічного типу. Це інше завдання, воно має бути поставлене поза публічною політикою.

     Отже демократизації партійної структури недостатньо для ефективного управління партій при владі. Для цього потрібна теорія партії нового типу і партія нового типу – партія, що володіє новими стратегічними компетенціями.

    д) Прихід до влади нової стратегічної еліти можливий винятково завдяки зусиллям нових стратегічних партій, які мають стратегію розвитку України хоча б на 10–20–50 років вперед. Це означає наявність у таких партій ґрунтовних досліджень «Світ в найближчій перспективі», «Місце України в майбутньому світі», «Вихід з ситуації зовнішнього управління через сильну перспективну стратегію зовнішньої дії». Якщо таких досліджень у якоїсь партії нема, то це не та партія, яка має перспективу в Україні.
Отже нам потрібна нова еліта зі стратегічними компетенціями, і створити її може не суспільство, а дуже вузький прошарок інтелектуалів, бізнесменів та політиків, що мають зачатки стратегічних компетенцій. Причому якщо цей прошарок не зможе кристалізуватися під час вузлової історичної точки, в якій досить скоро опиниться Україна, тоді наші шанси на перехід до стратегічної демократії різко зменшуються.

   е) Політична еліта в демократичному суспільстві може змінюватися здебільшого демократичним шляхом.

  Враховуючи неефективність зовнішнього управління стратегічних демократій Україною, світову економічну кризу та неперервну політичну кризу в Україні впродовж останніх 5 років, а також зовнішній тиск на компрадорські еліти під час кожних виборів, ми змушені зробити наступний висновок:
заміна популістичної демократії на стратегічну демократію, заміна компрадорської еліти на стратегічну еліту, поява партій стратегічного типу можуть відбутися в Україні винятково недемократичним шляхом.

    По-перше, політична еліта в демократичному суспільстві змінюється демократичним шляхом тільки тоді, коли не змінюється при цьому тип демократії.
Якщо ж Україна поставить UKзавдання перейти від популістичної демократії до стратегічної демократії, то зробити це демократичним шляхом нам не вдасться.

    По-друге, демократичний шлях таких перетворень був би можливий, якщо б якась розвинута стратегічна демократія погодилася підтримати таке перетворення в Україні. Але ми з вами реалісти і чудово розуміємо, що ніхто зі стратегічних демократій не зацікавлений у створенні в особі України сильного стратегічного суперника. Інакше кажучи, мати сусідом авторитарну Росію і сподіватися вийти з-під її тотального впливу демократичним шляхом – як мінімум, наївно.

    По-третє, нам потрібно вирішити проблему – як стратегічні компетенції можуть проникнути у владу,коли ця влада не тільки не хоче здобувати такі компетенції, але і всіляко чинить опір їх розробці та впровадженню. Принципова зміна політичної системи від популістичної демократії до стратегічної демократії, та потім від демократії до поліархії – це історична дія авторитарного характеру, яка відсторонює від влади наявні політичні еліти і закінчує політичне життя більшості політичних лідерів.
Сьогодні політичних лідерів, які би мислили стратегічним чином, при владі в Україні майже нема. Замість них при владі діють компрадорські політичні лідери – діють бездарно, неефективно, безперспективно. Вести з ними розмову про такі речі, як свідчить багатолітній досвід, це даремно витрачати час. Хай до пори до часу граються в свої політичні ігри. Але рано чи пізно зміщати їх доведеться авторитарним чином. Відтак ті політичні сили і ті політичні лідери, які сьогодні готуються до демократичних виборів і не готові до авторитарного сценарію, не просто програють – їх взагалі викинуть з політики.
При цьому питання полягає не у ймовірності виникнення авторитаризму, бо під час кризи він виникає
дуже часто – як відповідь на чисто економічні проблеми. Питання в тому, який це буде авторитаризм – компрадорський, інспірований та підтримуваний одним чи декількома зовнішніми центрами управління, чи авторитаризм, що має на меті вийти з ситуації зовнішнього управління.
При цьому ми змушені розглядати всі зовнішні центри управління Україною як потенційних стратегічних суперників, які обов’язково будуть в тій чи іншій мірі заважати Україні переходити від популістичної до стратегічної демократії. Саме тому, нам доведеться свого часу просити розвинуті демократії утриматися від необдуманих дій під час Авторитарного Переходу України.
А для цього потрібно мати чітку Програму Авторитарного Переходу і діяти дуже жорстко.
Якщо Україна залишиться популістичною демократією ще впродовж декількох років, то вона, скоріш
за все, просто припинить своє існування в нинішніх територіальних межах. Щоб було зрозуміло для компрадорських еліт, скажемо інакше – якщо не буде введено внутрішнє стратегічне управління, то ліквідність України різко знизиться, і потрібно буде дуже постаратися, щоб продати Україну оптом, а не в роздріб, бо інших варіантів тоді не буде.
На питання, що винесене в заголовок статті, ми аргументовано відповідаємо – НІ. Демократія є обмеженим щодо ефективності механізмом розвитку суспільства,коли вона не пов’язана зі стратегією, тобто не є стратегічною демократією. Партійна система не є універсальною технологією організованого доступу партій до стратегічної влади в демократіях, коли жодна партія не є стратегічною. Політична еліта всередині популістичної демократії не може змінюватися зусиллями самого демократичного суспільства,тут потрібні зусилля дуже вузького кола людей зі стратегічним мисленням. Перехід від популістичної демократії до стратегічної можна здійснити винятково авторитарним шляхом. Завдання такого Авторитарного Переходу від популістичної демократії до стратегічної полягає у виході з ситуації зовнішнього управління та в створенні передумов до подальшого переходу країни від демократії до поліархії.

Категория: Платформа единения | Просмотров: 305 | Добавил: Admin | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
 
 
Категории раздела

Поиск

Календарь
«  Ноябрь 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Архив записей

Наш опрос
Оцените наш сайт
Всего ответов: 63

Мы в соц. сетях




Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Free counters!

 

© 2017, http://club12.at.ua/
Бесплатный хостинг uCoz