ГлавнаяРегистрацияВход



Познавательный клуб "12 друзей"
Рабами нас делает нежелание осознать происходящее.
Вторник, 12.12.2017, 20:03
 
Приветствую Вас Гость | RSS

 
 Главная » 2012 » Ноябрь » 27 » Платформа Відродження та Єднання (Глава 4 - 4.4)
19:20
Платформа Відродження та Єднання (Глава 4 - 4.4)
Глава 4. Напрям подолання недоліків демократії по-українськи. Або - дії щодо створення Народовладдя.
   
     Які ж вони, ці напрями подолання недоліків демократії по-українськи? 
І чи існують вони взагалі? Невже те що є зараз - модель управлінні державою, є найкращою формою, і кращого просто не вигадати?
    Звісно ж шляхи існують, і вони, як я вже казав ще у передмові, не будуть стандартними чи банальними, бо наші з вами проблеми є, на жаль, так чи інакше унікальними. Проте для людини, що вміє міркувати не банальними людськими стандартами, для людини, що добре розуміється на процесах в середині організму людини (держави), ці шляхи взагалі здадуться звичайнісінькими.
    Тепер я хочу привести до вашої уваги статтю експерта з політології, а саме - Сергія Дацюка з Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика». Відразу хочу зазначити - особисто я не є 100% прихильником робіт Сергія Дацюка. Є такі його статті, з якими я не згодний, є такі, з якими на 50 чи 90%. Проте ті, що будуть приведені тут, є максимально вірні й близькі до головної суті ПВЄ.  

Тож прошу вас зараз, шановний читач, прочитати в додатку статтю Сергія Дацюка що має назву - «ПЕРЕЗАСНУВАННЯ КРАЇНИ».

4.1    Як бачимо по цій статті, Сергій Дацюк піднімає ряд важливих питань, пов’язаних одне з одним, котрі також були приведені в ПВЄ раніше.
     Зокрема Сергій Дацюк наводить:
     Четверту; П’яту; Шоста та Сьому основну перешкоду України на її шляху в майбутнє. А також - Перший; Другий та Третій недолік демократії по-українськи, за версією ПВЄ.
     Дацюк каже, що - «Мова йде про переформулювання статті 5 Конституції: джерелом влади в Україні є самоврядні громади. А здійснення влади відбувається в реальному процесі самоврядування. Справжньою причиною відсутності переходу від демократичної влади до самоврядування є опір представників традиційної демократичної влади в усьому світі». 

Тобто якщо нам нічого не робити для цього переходу та реформації взагалі, мотивуючи тим, що це не можливо реалізувати, бо це є просто неможливим, то звичайно треба відразу усвідомити та змиритися, що тоді ваші власні онуки житимуть в країні, що точно зватимется вже буферною зоною (прокладкою), а не Україною. І змінити те можна буде лише затяжною кровавою громадянською війною, де пролється кров ваших рідних.

Дацюк пропонує: - Країну перезаснувати, створивши більш складну і сучасну структуру влади, яка спрямована на вихід України з ситуації зовнішнього управління. Ми маємо замінити демократію як делеговану владу маніпуляції більшістю через вибори заздалегідь пропонованих альтернатив – на самоврядування, де делегування повноважень відбувається знизу, на певний час, при безпосередньому контролі громадськості.
Ми маємо здійснити переворот в світобаченні влади як самоврядування з точки зору повноважень.
Як влаштована демократія? Ми як абстрактний народ, тобто в маніпульований владою спосіб, обираємо цю владу, яка нібито представляє наші інтереси. Далі вже влада делегує тим чи іншим органам так званого місцевого самоврядування визначені нею повноваження.
Бо потрібно робити все навпаки. Повноваження делегуються не зверху вниз, а знизу вверх. Те, що сформулював Президент – принцип демократичного самоврядування. Те, що потрібно нам, – принцип безпосереднього самоврядування, також відомий як принцип субсидіарності.
Отже мова йде про зміну принципу влади – від демократичного принципу «publiсa per procura»1 ми маємо перейти до принципу самоврядності.
Це означає, що будь-яка політична реформа досі була спробою влади перерозподілити повноваження між традиційними трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою та судовою. Ми ж говоримо про перезаснування країни, коли саме четвертий тип влади – самоврядування – стає основою врядування в країні.

4.2  Зрозуміло що у читача може зараз постають купа питань: Як саме можна замінити демократію делегованої влади на самоврядування, де делегування повноважень відбувається знизу, на певний час, при безпосередньому контролі громадськості?
Як можливо перезаснувати, країну створивши більш складну і сучасну структуру влади? Чи можливо взагалі створити четвертий тип влади – самоврядування? Як досягнути цієї субсидірності, що воно взагалі таке??
Про все це буде далі, детальніше. Зараз же продовжимо визначатися з новим терміном.
Субсидіа́рність (від лат. subsidiarius — допоміжний) — організаційний та правовий принцип, згідно до якого задачі мають вирішуватися  на самому низькому, малому або віддаленому від центру рівні, на котрому їх рішення можливе та ефективне. До сфер що застосовується даний принцип відноситься теорія держави та права, політологія, менеджмент, кібернетика, інформатика.
Ідея субсидіарності близька децентралізації. Цей принцип став частиною Прав Європейського союзу як один з основних механізмів стримування централізації.
Згідно субсидіарности, влада має бути як можна ближче до громадян. Держава має проявляти ініціативу тільки в тих питаннях, де можливостей незалежних приватних осіб (громадян) та організацій виявляється недостатньо. У випадках, якщо задача може бути вирішена на місцевому рівні так же ефективно, як і на національному рівні, слід надати перевагу місцевому рівню. Принцип відноситься не тільки до урядів, але й взагалі до всіх: партій, корпорацій, профсоюзів, лідерів політичних блоків, крупних власників та фінансистів м’ясо.
Принцип субсидіарності виходить з автономії особистості та почуття власної гідності. Всі форми суспільства, від родини до міжнародних органів, повинні служити людині. Звідси також слідує, що джерелом політичної влади є народ. Разом з тим персоналізм стверджує, що люди по своїй природі відчувають потребу в спілкуванні та членстві в елементарних осередках суспільства, таких як сім’я, церковний прихід, професійне товариство, волонтерська організація. Ці осередки виконують роль посередників між людиною та більш крупними структурами, і тим самим наділяють його реальною владою. Дана схема відтворюється на рівні середніх та крупних суспільних структур. Звідси робиться висновок, що делегування владних повноважень більш високим рівням має здійснюватися виключно по мірі необхідності. Держава може користуватися своєю владою тільки в той мірі, в якій це необхідно для загального блага.
З етичної точки зору, субсидіарність зобов’язує державу та суспільство до створення умов для повноцінного розвитку особистості, в тому числі, забезпечення соціально-економічних прав людини. Держава зобов’язана  поважати незалежність окремих людей та організацій, але при цьому має сприяти встановленню зв’язків між ними. Хоча вона не вправі накладати обмеження на справедливі вимоги особи, вона повинно захищати одних членів суспільства від шкоди, пов’язаної з приватними інтересами інших.
Субсидіарність не тільки визнає наявність обмежень в центральної влади, але й пропонує методику визначення об’єму повноважень.
В субсидіарності використовується ряд критеріїв:
  • Близькість влади до громадян. Політичні рішення повинні прийматися на рівні, як можна більш близькому до населення.
  • Достатність. Чи можуть поставленні цілі бути досягнуті в достатній мірі на більш низьких рівнях (в том числі, самими громадянами).
  • Користь. Чи буде рішення задачі на більш високому рівні більш ефективним або вигідним.

4.3 Багато хто на жаль твердо впевнений що субсидіарність це начебто і є федералізація. Тому аби розширити ваш власний інтелектуальний рівень та навчитися розрізняти два схожих але різних терміна, а також дві форми самої субсидіарності - прошу вас прочитати далі в додатку статтю під назвою:
«Принцип субсидіарності ЄС, і межі його застосування в Україні» (автор Олексій Їжак ).

Як бачимо по цій статті, стає зрозуміло тим хто не знав раніше, що на політичному рівні терміном "субсидіарність" оперують в основному ті сили, які вимагають федералізації України. В результаті, цей термін набуває кон'юнктурного політичного забарвлення, і може стати жертвою боротьби за консолідацію українського суспільства.
Ця проблема невідповідності між об'єктивним значенням принципу субсидіарності для України, і його суб'єктивним сприйняттям політичними силами вимагає вирішення.

Слово латинського походження "субсидіарність" в українському перекладі означає додатковість, другорядність, залишковість. Субсидіарність влади, таким чином, означає, що вищі ланки керування мають бути додатковими або другорядними при вирішенні задач, які виникають на нижніх ланках. Іншими словами, принцип субсидіарності вимагає розбудови системи врядування не зверху вниз, а знизу вверх.

Принципово, для цього існують дві можливі форми.

Також стає зрозуміло, що є дві форми субсидіарності:
Перша форма субсидіарності - інкапсуляція повноважень нижніх ланок управління від втручання верхніх. Встановлює додаткові рамки для президентської вертикалі влади та стимулює розвиток парламентських форм врядування. Ця форма допускає управлінські вертикалі, однак забороняє наскрізне керування зверху вниз, тобто перебирання верхніми ланками повноважень нижніх. Повноваження, таким чином, розподіляються знизу вверх за залишковим принципом: верхнім ланкам передаються тільки ті з них, які залишились нерозподіленими після визначення повноважень нижніх.

Хочу зазначити що ПВЄ бере до уваги лише цю першу форму субсидіарності так як є противником федералізації України! 


Друга форма субсидіарності - децентралізація влади. За цією схемою верхні линки отримують від нижніх обмежене коло функцій і діють, фактично, на одному з ними рівні. Ця форма ілюструється діяльністю деяких федеративних утворень. Федеральний центр, наприклад, може отримати повноваження щодо зовнішньої політики та безпеки, однак не мати при цьому повноважень щодо соціально-економічного життя суб'єктів федерації. Або навпаки: Європейська комісія, наприклад, має широкі повноваження щодо керування спільними ринками ЄС (окрім виробництва оборонної продукції), однак зовнішня політика і безпека залишається прерогативою національних урядів. Показово, що Європейська комісія представлена в деяких міжнародних організаціях разом з окремими членами ЄС, тобто суб'єкти федерації і федеральний центр виступають у даному разі як рівні.

Проте перераховані обмеження та важливі перестороги на застосування принципу субсидіарності вимагають бути вкрай уважними та провести багато досліджень перед прямим застосуванням в реальних умовах України. Важливими є зауваження та історичні нагадування на кшталт: Відомою є думка, що українська політична традиція вимагає парламентського правління. Однак відомим є і той факт, що слідування цій традиції більшу частину української історії супроводжувалось відсутністю власної політично незалежної держави. Набуття незалежності у 1991 році було щільно пов'язане з введенням посади Президента, який обирався прямим голосуванням.  
Та: Ідея впровадження в Україні такої форми субсидіарності як децентралізація влади має безпосереднє відношення до планів збільшення повноважень регіонів. З цим пов'язані певні проблеми, навіть якщо відкинути вкрай суперечливу перспективу федералізації.
Перша проблема полягає у тому, що східні і західні регіони країни мають різні пріоритети щодо вибору зовнішньоекономічних партнерів. Надання регіонам більших прав потенційно може призвести до ситуації, коли внутрішні зв'язки між ними не зможуть протистояти різновекторним зовнішньоекономічним впливам.

ПВЄ не має мети збільшення повноважень регіонів, як за умов федералізації, а лише має план надання - прав та можливостей областям та містам України, що вже й так належать їм зараз за конституцією, але не виконуються з тих чи інших причин.
Хочу ще раз зазначити що ПВЄ проти федералізації та регіоналізації України!!!Бо спостерігаються їх мінуси, особливо що стосується теперішньої ситуації в нашій країні, про які вже було зазначено в останній статі - Федералізація - це крайня форма субсидіарності. Принцип субсидіарності сповідують всі країни Європи (говорять, навіть, про Європу, що вона складається з регіонів, а не країн), але федеративними є тільки невелика їх кількість - Австрія, Бельгія, Боснія та Герцеговина, Німеччина, Сербія та Чорногорія, Швейцарія. Судячи з коментарів, які дають представники політичних сил, що проголошують серед своїх програмних цілей федералізацію України, сутнісні ознаки федералізму цими силами не усвідомлюються. Адже федерація - це не тільки адміністративна та бюджетна автономія регіонів. Парламенти федерацій завжди двопалатні (проте, не всі країни з двопалатними парламентами є федераціями), а суб'єкти федерацій, як правило, мають власні конституції та громадянство (на додаток до федерального). Однак, головне, про що майже ніколи не згадують прихильники федеративного устрою України, це те, що у федеративній державі законодавство завжди (!!!) ділиться на федеративне та суб'єктів федерації, тобто законодавчі органи суб'єктів можуть приймати власні закони, відповідно до яких здійснюється їх судочинство. На нинішньому етапі державного будівництва України це було б явно деструктивним!!!
Тому ось це момент є дуже важливим для ПВЄ, і далі, в наступних главах, він проходитиме червоною ниткою -
Субсидіарність у формі федералізації, навпаки, сприяла би територіальному розмежуванню з непередбачуваними наслідками. Тобто субсидіарність в Україні можлива до тієї межі, до якої зберігається унітарний устрій держави.

Також ПВЄ наголошує на таких слова: 
Можна визначити такі межі застосування європейського принципу субсидіарності в Україні:

1. Принцип субсидіарності не повинен застосовуватись до сектору безпеки України (за окремими виключеннями).
2. Зменшення повноважень Президента України у рамках впровадження принципу субсидіарності не повинне торкатись його зовнішньополітичних функцій.
3. Застосування принципу субсидіарності не повинне вести до федералізації України.
4. Бюджетна субсидіарність не повинна спричиняти нерівність регіонів України за ступенем людського розвитку.



4.4  Тепер я прошу вас шановний читач прочитати в додатку статтю Сергія Дацюка що зветься - «СТРАТЕГУВАННЯ».

Як бачимо по цій статті, Сергій Дацюк тут також піднімає ряд важливих питань, пов’язаних між собою, котрі приведені в ПВЄ раніше.
     Зокрема в цій статті Сергій Дацюк каже, що Стратегія – інструмент багатомірного рефлексивного мислення, який не доступний широкому загалу. Стратегування – інструмент здебільшого елітний.
Найбільша таємниця успішних країн чи навіть цивілізацій – визнання стратегічної влади як частково демократичної задля світового лідерства своєї культурної ідентичності. Такі успішні стратегічні цивілізації пропонують назовні іншим країнам – саму демократію без стратегічної влади. Якщо ці інші країни погоджуються на пропоновану демократію без стратегічної влади, то це невідворотно веде їх до культурної асиміляції в цивілізаціях, які є носіями світових стратегій. В стратегічних цивілізаціях демократія контролює тільки видимі і загально зрозумілі аспекти стратегування – самих стратегів, соціальні інститути стратегування, вплив стратегічної влади на інші традиційні гілки влади.
Дацюк пропонує - В новій політичній системі України має бути описаний новий тип влади – стратегічна, тобто інша, ніж судова, виконавча, законодавча і вже описане нами самоврядування.
Стратегування – спосіб багатомірного (багатофокусного) самостійного управління розвитком, коли враховують довгострокові стратегії різних зовнішніх стратегічних гравців і на противагу їм розробляють та впроваджують свої стратегії.
Принцип системності стратегування.
Стратегування може бути ефективним не в разі існування стратегій чи стратегічних органів, а за умови наявності складної інституційне стратегування (Інститут Стратегування та інші інститути, до компетенції яких має бути віднесене стратегування сценарне та ігрове, тобто більш складніші стратегії щодо конкретних сценаріїв та стратегічних ігор влади, наприклад, в сфері закупки);
елітне стратегування, що відбувається на «стратегічні раді» – ще більш складна стратегія на більш довгий термін, яка є принципово не публічною і часто відомою для дуже небагатьох навіть з представників влади.


     Зрозуміло, що можуть знов поставати питання: Як саме можна досягнути реалізації у нас стратегічної влади та як створити стратегічні органи?? Проте в цій главі не буде озвучено конкретних відповідей. Всі вони будуть у наступній, але щоб зрозуміти її суть треба дочитати до кінця цю роботу.
Категория: Платформа единения | Просмотров: 530 | Добавил: Admin | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
 
 
Категории раздела

Поиск

Календарь
«  Ноябрь 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Архив записей

Наш опрос
Оцените наш сайт
Всего ответов: 64

Мы в соц. сетях




Статистика

Онлайн всего: 2
Гостей: 1
Пользователей: 1
LnScoub
Free counters!

 

© 2017, http://club12.at.ua/
Бесплатный хостинг uCoz